Фейгін - "Савченко створює для Кремля безліч незручностей"

На процесі Савченко завершилося надання доказів обвинувачення і захисту. Процес вже триває безпрецедентно довго, більш як півроку. Однак чекати залишилося зовсім мало. Дебати і останнє слово призначені на 2-3 березня. А далі – вирок. Але що буде потім? І які загальні підсумки судового слідства? Які причини та які витоки останніх резонансних подій навколо справи Савченко? Про це ми говоримо з адвокатом Марком Фейгіним.

- Перш ніж перейти до підбиття підсумків судового слідства, що завершилося, розкажіть, будь ласка, як висвітлювався процес Савченко. Хто був з дипломатів, представників медіа, насамперед закордонних?

- Звичайно, якби процес відбувався не у прикордонному Донецьку Ростовської області, а в Москві, висвітлення було б більш повним. Але і в умовах, що склалися, воно було досить великим. Дипломати... Ну, природно, українські консули. Потім – у Європейського Союзу є представництво у Москві. Вони неодноразово були на процесі. А також дипломати з Естонії, Франції, Великої Британії, США, Бельгії, Чехії. Поляки і німці були. Що стосується ЗМІ, згадується, як давав інтерв`ю канадцям з СВС (Canadian Broadcasting Corporation – ред.). Ну, і, звичайно ж, дуже часто розповідав все по телефону. Телефонували з різних видань. До речі, хотів би заступитися за українські медіа. У Росії є поширена і несправедлива думка, що українські журналісти мало були присутні, мало висвітлювали цей процес. Так він для того і був призначений в Донецьку, біля сепаратистів, щоб ускладнити роботу, в першу чергу, українських медіа. Крім того, вони ще зазнавали додаткового пресингу. Поневіряння знімальної групи СТБ відбувалися у мене на очах. Їм і просто заважали працювати, і затримували у буцегарні... Але саме тому ми з колегою Полозовим намагалися докладно писати про все в Твіттері в онлайн-режимі. І тим вирішували проблеми ЗМІ, причому не тільки українських. Плюс вечірні дзвінки з уточненнями. Так що ізолювати світ від цієї справи, "потихушничати", як було на радянських процесах часів КДБ, у російської влади не вийшло. Так, до речі, все пізнається у порівнянні. По сусідству з нами, в Тарасівському районі Ростовської області, віднедавна проходять судові засідання у справі українського громадянина Литвинова (слухання проходять з 11 лютого, Сергій Литвинов наразі звинувачується Тарасівським райсудом Ростовської області в розбої у зоні проведення АТО - ред.). Ви багато чули про це? Ви взагалі хоч щось про це чули?..

- Наступне запитання про скандал, який виник на порожньому місці. Навіть не знаю, чи варто його обговорювати...

- Це ви про сандальну публікацію Іллі Азара на порталі «Медуза»? Звичайно, варто! Замовчувати взагалі нічого не потрібно. Потрібно добре представляти, що це за історія, і до яких наслідків, насамперед, негативних, вона може призвести. Все почалося з того, що якийсь час тому, приходячи до Надії у в`язницю, я дізнався, що від представника організації «Росузник» у Ростовській області, дівчини Яни, до неї надійшов список з 33 питань від сайту «Медуза». Сама Надія охарактеризувала їх як огидні й хамські. Ну, уявіть собі... Людина півтора року в тюрмі, фактично перебуває в інформаційній блокаді. Людина тримає не перше голодування. І тут перше ж питання «Чим доведете свою невинність?» А далі: «Чи вбивали ви людей?», «Чи не хочете змінити адвокатів?» Ну що це за запитання до підсудної під час судового процесу? Причому я зовсім не хочу сказати, що Азар тут діяв у зв`язці з владою, з обвинуваченням. Ні, це просто така манера, «московський прононс». Така корпоративна етика столичної журналістики. Зневажливе, тотально іронічне ставлення до всього... Надія звернулася до мене, сказала, що вона взагалі-то вже почала відповідати. Але далі, мабуть, не буде. Я відповів: «Це твоє рішення. У будь-якому випадку зверни увагу, що такі журналісти можуть жонглювати словами, поводитися себе непорядно». Надія сказала: «Добре. Я сама буду розбиратися». А наявні на той момент відповіді (не на всі 33 питання) вона вручила мені, щоб я передав сестрі Вірі. Мені, до речі, не дали винести їх, тому що режим тоді посилився. Через якийсь час я побачив, що Азар з`явився на судовому засіданні. Поводився, як заїжджа зірка – приїхав в суд, ніби «пивка попити». Ось точно так, як описано Савченко. Перекинувся з нею парою фраз. Після чого Надія з клітки нахилилася до мене і каже: «Так, нахаба». Я кажу: «Ну, так це ти вступила з ним у спілкування, а не я». І ось після цього Надія, як людина пряма і відверта, написала листа Азару, та ще й додала, що дає право на його публікацію. Напевно, не треба було цього робити. Хоча з іншого боку, Надія там дуже точно описала сутність цього журналіста, його манеру. Але ось позиція «Медузи»... Спробуємо представити її при прийнятті рішення про цю публікацію. Навіщо? Там була якась суспільно значуща інформація? Якась сутнісна новина? Ні – тільки сперечання, піар журналіста. Найнеприємніше – спроба спровокувати ще більший скандал. І кого? Людину, яка перебуває в ув`язненні і під загрозою вироку у 20-25 років. А сам факт публікації тексту без правки. При тому, що російська мова для Савченко – не рідна і не основна. Ну що це? Негідна дрібна помста, зведення рахунків.

- В цій історії ще дивний непрофесіоналізм автора. З питань видно, що Азар дуже слабо обізнаний у справі. І він, власне, і не приховує цього. При всьому тому – і справді величезна зарозумілість, впевненість, що кожен твій творчий вихлоп не повинен пройти безслідно.

- А це вже дещо інша тема. І тут можу повернутися до столичного снобізму. ЗМІ, які у Москві умовно називають «ліберальними», - це маленький замкнутий маленький світ. Одна газета, один журнал, одне радіо, один телеканал. В таких умовах легко і швидко виникають дуті репутації: «Ти – геній», «Так, і ти теж такий геній». Не сперечаюся, у цих медіа є і справжні професіонали, і дійсно принципові люди. Але вони не все вирішують. І часто не вони в центрі уваги, а Ілля Азар. Або Олег Кашин, який перебігає з окопу в окоп.

- І, як написав ваш колега Полозов, сьогодні у другу річницю трагічних подій на Майдані саме ці люди, Азар і Кашин, пишуть про «нещасний «Беркуті».

- Який раз кажу, що в Росії немає ліберальних ЗМІ. Треба просто згадати і подивитися, що кому належить. Та ж «Медуза», як я розумію, і зараз належить олігарху Мамуту, як раніше належала йому ж Ленгта.ру. «Эхо Москвы» - «Газпрому». «Новая газета» - бізнесменові Лебедєву, в минулому підполковнику ФСБ (можна пошукати в інтернеті, почитати, як він просився у путінський Загальноросійський народний фронт). Так, у кожному з цих видань може пройти великий сильний матеріал, що викликає довіру. Але тут же поруч – щось зовсім інше.

- Однак чи не перебільшуєте ви, коли говорите про негативну роль, яку може відіграти у справі Савченко публікація Азара в «Медузі»?

- Ні. У політично ангажованому процесі, коли обвинувальний вирок владою заплановано, етичне питання, питання моральної правоти відіграє велику роль. Команда захисту довела невинність Савченко. Але й сама вона – своєю поведінкою в ув`язненні, своєю мужністю і щирістю, заслужила нинішнє ставлення до себе. Адже це ж не робота якихось піарівців, це – справжня Надія Савченко. Й Азар давно ще придумав свій жанр, як він це називає, «інтерв`ю з м...ком». Ось в чому проблема... Я чудово розумію, що в інтерв`ю не всі питання повинні бути приємними. Але має бути повага до співрозмовника. А азарівський підхід за визначенням покликаний був би знизити образ Савченко. Так от, повторюся, у нього в нашому випадку «інтерв`ю з м...ком» не пройшло і не пройде.

- Замість цього, заплановано інтерв`ю з Надією Савченко відомого військового журналіста Аркадія Бабченка. Точніше, він збере листи читачів, а ви спробуєте забезпечити організаційну частину – передати питання та отримати відповіді.

- Так, саме так. Хоча зараз це буде непросто. Режим став набагато суворішим. Однак я постараюся... Але ось який парадокс – ось це майбутнє інтерв`ю з питаннями, зібраними Аркадій Бабченком, вийде не в якомусь супер-ЗМІ, а в його Фейсбуці.

- Які можуть бути юридичні підстави для того, щоб Савченко повернулася в Україну?

- Європейська конвенція про видачу 1957 року. Тут ще, як ми пам`ятаємо, у випадку з Савченко є дуже важливий фактор – її делегатство в ПАРЄ. І хоч представник російського МЗС щось говорив про «технічний», а не абсолютний характер імунітету, наданого цим статусом, це все виглядає так непереконливо.

- А як практично може виглядати процедурна частина?

- Після оголошення вироку за наполяганням самої Надії ми не будемо подавати апеляцію. Вирок набуде чинності. Після чого, згідно з договором про правову допомогу, слідує запит від Генеральної прокуратури України – Генеральній прокуратурі Росії. Українська сторона буде наполягати на видачі Савченко. Згідно з КПК, у Росії є місяць для прийняття рішення. Потім ще деякий час. Як ми пам`ятаємо, у Колі Полозова, який захищає Хайсера Джемілєва, відмова Росії в екстрадиції прийшла через три місяці. Якщо відмова буде й у справі Савченко, то, думаю, буде створена тристороння комісія, яка почне шукати рішення вже конфіденційно.

- Давайте тут зупинимося. Тристороння комісія – це Україна, Росія і... хто ще в якості третьої сторони? Європейські посередники як? Або якісь інтегрально західні, з участю США, Канади?

- Європейські, імовірно в нормандському форматі.

- Дуже цікаво. А якими словами можна супроводити це заяву: «як відомо адвокату Фейгіну» або «як припускає адвокат Фейгін»?

- Скажімо так: виходячи з того, що я знаю і, грунтуючись на цьому, можу припустити. Не секрет, що я спілкуюся з деякими особами з оточення президента Порошенко. І у мене є деяка інформація від них – не повна, не надто велика. Але є.

Процес Савченко закінчується, але, схоже, у вас, як у адвоката, починається «справа Піонтковського». Генеральна прокуратура знайшла заклики до екстремізму в матеріалі Андрія Піонтковського «Бомба, готова вибухнути», розміщеному на сайті «Эхо Москвы». Я сам тоді ще читав цю статтю і не побачив у ній нічого особливо кримінального. Наприклад, Станіслав Бєлковський регулярно говорить щось подібне – і нічого...

- Так, говорить. Хто знає, може, колись і на Бєлковського справу заведуть. Тут важко судити ось так одразу. Не шукайте в діях Кремля правильну, формальну логіку. У цієї влади можуть бути свої міркування, для нас загадкові. Чому саме Він? Чому саме зараз? Ситуація напружена. Річниця вбивства Бориса Нємцова. Критика Рамзана Кадирова, який перестарався в тролінгу опозиції. А Андрій Піонтковський талановитий, популярний, читаний, переконливий. Може бути, саме в цих умовах вирішили остаточно вигнати його з країни. А привід – заява дуже відомого юриста-провокатора на прізвище Ремесло, або звернення парламенту Чечні, або запит чеченського депутата Держдуми тут зовсім не важливий. Між іншим, про це якось призабули, але на Андрія Андрійовича вже подавали в суд за 282 статтею КК (збудження ненависті або ворожнечі). Був суд, і його виправдали. Але це було в середині «нульових». Інші часи, тоді намагалися дотримуватися деякої пристойності. А зараз для влади колишні обмеження не діють. Я особисто, як захисник, у матеріалі Андрія Андрійовича об`єктивних ознак ні 282-й, ні 280-ї (публічні заклики до здійснення екстремістської діяльності) не бачу. Але зараз за роботу буде братися слідство. І я буду адвокатом Піонтковського. Однак сам він зараз вже за межами Росії.

- Уточніть, будь ласка, як ви в цьому випадку взялися за його захист?

- Так я вже давно його адвокат. Ми з одного опозиційного середовища. На минулому Марші пам`яті Нємцова йшли поруч, на чолі окремої колони, разом несли плакат, присвячений Савченко. Тепер буду нести без Піонтковського. Хто знає, що буде до наступного маршу... Все розвивається природно. Диктатура. Маховик репресій.

- Так, до речі, а чи можете ви сказати, під якими гаслами будете вести свою колону 27 березня, на Марші пам`яті в цьому році?

- Ну, точно можу сказати лише, яка розтяжка буде на чолі колони – «Врятуйте Надію Савченко!». А всі інші гасла – творчість мас, хто з чим прийде, з тим і піде. Приєднуйтесь до нас. 

читайте також